Експериментальне порівняння сітчатих імплантів для інтраперитонеальної алопластики

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ПОРІВНЯННЯ СІТЧАСТИХ ІМПЛАНТАТІВ ДЛЯ

ІНТРАПЕРИТОНЕАЛЬНОЇ АЛОГЕРНІОПЛАСТИКИ

Я. П. Фелештинський1, І.В. Іркін3, Р. Б. Лисенко2, В. О. Сміщук1

Національна медична академія післядипломної освіти освіти імені П. Л. Шупика (м. Київ)1,

Вищий державний навчальний заклад України "Українська медична стоматологічна

академія" (м. Полтава)2, Національна медична академія післядипломної освіти освіти імені

П. Л. Шупика (м. Київ)3

Актуальність. Різноманітність сітчастих імплантатів для герніопластики дозволяє

надійно закривати дефекти черевної стінки без зменшення об єму черевної

порожнини. Водночас, проблема закриття складних дефектів залишається не

вирішеною. Традиційні спосібі алогерніопластики (onlay, sublay з методикою

розділення анатомічних компонентів черевної стінки) не виключають підвищення

внутрішньочеревного тиску та виникнення частих ускладнень з боку рани. На наш

погляд використання інтраперитонеальної алогарніопластики дасть змогу зменшити

частоту виникнення цих ускладнень.

Мета роботи – експериментально обгрунтувати ефективність використання різних

типів сітчастих імплантатів при інтраперитонеальній пластиці дефектів черевної

стінки.

Матеріали та методи. Експериментальне дослідження було проведено на 80

статевозрілих щурах лінії Wistar, масою 226±4,6 г у віварії НМАПО ім. П. Л. Шупика. В

залежності від типу імплантату тварини були розподілені на 6 груп. У І групі (15

щурів) використовували композитну двошарову сітку (Л22002-2101): перший шар із

плетеного мультифіламентного поліестеру, розмір пор 1,7х0,9 мм; другий шар –

мікропориста мембрана з розширеного політетрафторетилену; у ІІ групі (15 щурів) –

композитну сітку (ультрапро) з поліпропілену та монокрилу; у ІІІ групі (15 щурів) –

мікропористу сітку (ПТФЄКМ-22004) з розширеного політетрафторетилену; у ІV групі

(15 щурів) – композитну двошарову сітку (Л402-21011): перший шар із плетеного

монофіламентного поліестеру, розмір пір 0,9 х0,5 мм, другий шар – мікропориста

мембрана з розширеного політетрафторетилену; у V групі (15 щурів) –

поліпропіленову сітку (РРМ-403) мононитки з діаметром 0,1 мм, розмір пор 1,3х1,0

мм; у VI групі (5 щурів) контрольної групи виконували ушивання дефекту передньої

черевної стінки без сітки.

Всім тваринам в умовах хронічного експерименту був змодельований складний

дефект тканин шляхом висікання м'яка язево-апоневротичних структур в обсязі більше

20% від віхідної поверхні передньої черевної стінки. В експерименті вивчалися

основні морфологічні реакції тканин передньої черевної стінки при застосуванні

різних типів сіток шляхом створення експериментальної моделі складного дефекту

черевної стінки та подальшої пластики його з розташуванням інтраабдомінальним

імплантату розмірами 2×2,5 см. На хірургічному етапі експерименту сітчастий

імплантат розміщували інтраперитонеально за методикою IPOM. З експерименту

тварин виводили у рівній кількості з кожної групи шляхом передозування тіопенталу

натрію через 30, 60 та 120 діб після імплантації. Вивчали міцність післяопераційного

рубця, надійність фіксації імплантату до тканин черевної стінки, наявність зрощень

петель кишечника та чепця.з сітчастим імплантатом. Для гістологічного дослідження

з ділянок імплантованої сітки брали шматочки апоневрозу, м язів та зрощень.

Результати. Макроскопічна оцінка черевної порожнини на 30, 60, 120 добу показала,

що в І групі наявні тонкі спайки між краями сітки, де був контакт поліестерового кулі

з кишечником, та внутрішніми органами; в ІІ групі – грубі спайки між всією поверхнею сітки та внутрішніми органами; в ІІІ групі – численні грубі спайки між сіткою та внутрішніми органами, у декількох випадках – абсцеси в черевній стінці; в IV групі – декілька тонких спайок між краєм сітки та внутрішніми органами; в V групі – численні грубі спайки між всією поверхнею сітки та внутрішніми органами, у декількох випадках виявлено абсцеси в черевній порожнині та в черевній стінці; в VI групі – спайок та інших ускладнень не виявлено.

В ранньому післяопераційному періоді 13 щурів померли: 1 із І групи (постнаркозні

ускладнення), 2 із ІІ групи (перитоніт), 3 із ІІІ групи (1 – постнаркозні ускладнення, 2 –

перитоніт), 1 із IV групи (постнаркозні ускладнення), 5 із V групи (1 – постнаркозні

ускладнення, 5 – перитоніт), 1 із VI групи (постнаркозні ускладнення). Причиною

перитоніту у всіх випадках була гостра спайкова кишкова непрохідність, некроз

петель кишечника.

При гістологічному дослідженні у І групі – грануляційна тканина повністю заміщена

зрілою сполучною тканиною, представленою пучками колагенових, ретикулярних та

еластичних волокон із утворенням сполучнотканинного рубця, навколо імплантату

місцями спостерігали поодинокі фібробласти, що втратили ядро та ніжні колагенові

волокна, орієнтовані в різних напрямках, в більшості випадків відмічається відносна

упорядкованість волокон сполучної тканини, будова м'язової тканини збережена та

повноцінна; у ІІ групі – грануляційна тканина навколо імплантату повністю заміщена

сполучною тканиною, представленою пучками колагенових, ретикулярних і

еластичних волокон, сполучна тканина щільно заповнює проміжки між елементами

сітки, з боку апоневрозу також відзначається рівномірне проростання сполучної

тканини, запальна реакція відсутня, м язова тканина без патологічних змін; у ІІІ групі

– в 1 випадку навколо ниток імплантату груба сполучна тканина, вогнищеві

інфільтрати, що складаються з лімфоцитів і гістіоїдних клітин, в інших 2 випадках

знаходили зрілу грануляційну тканину, велику кількість капілярів, макрофагів,

утворення фіброзної капсули навколо ниток сітки з триваючими ознаками запалення,

в 1 випадку навколо ниток сітки присутній масивний фіброз, залишки грануляційної

тканини, поодинокі макрофагальні гранульоми, навколо сітки мало місце інтенсивне

утворення сполучної тканини, яка мала вигляд грубої манжети, що оточує імплантат,

сформована товста сполучнотканинна капсула навколо сітки порушила біомеханіку

передньої черевної стінки і як наслідок призвела до атрофії м язів; у IV групі –

навколо волокон сітки розросталась зріла сполучна тканина, представлена пучками

колагенових та ретикулярних волокон з утворенням сполучнотканинного рубця,

навколо сітки спостерігалось проростання судин з запальною інфільтрацією із

лімфоцитів, плазмоцитів і макрофагів в їх стінках, у 2 випадках спостерігалось

формування тонкого шару рубцевої сполучної тканини по периферії сітки та помірно

виражену хронічну запальну реакцію, в 1 випадку навколо волокон сітки

спостерігалось рівномірне формування сполучнотканинної капсули і утворення

гігантських клітин сторонніх тіл при відсутності запальних змін у тканинах; V група –

утворення грубої сполучної тканини, вогнищеві інфільтрати з лімфоцитів і гістіоїдних

клітин, в окремих ділянках виявляли зрілу грануляційну тканину, велику кількість

капілярів, макрофагів, утворення фіброзної капсули навколо сітки з ознаками

хронічного запалення, в 1 випадку навколо імплантату спостерігали поодинокі

фібробласти, що втратили ядро та ніжні колагенові волокна, орієнтовані в різних

напрямках, у тієї ж годину навколо ниток сітки в іншому препараті спостерігався

масивний фіброз, ділянки грануляційної тканини, макрофагальні гранульоми,

навколо сітки формувався грубий сполучнотканинний каркас; VI група – у зоні

пластики сполучна тканина не відрізняється від апоневрозу м язу живота,

співвідношення еластичних і колагенових волокон майже скрізь однакове, м язова

тканина без патологічних змін.

Висновки:

1. Інтраперитонеальне розміщення композитного сітчастого імплантату з

антиадгезивним покриттям у тварин І та IV груп не викликає зрощень з

внутрішніми органами та забезпечує оптимальні проростання сполучною

тканиною сітчастого імплантату, що підтверджує високу ефективність

герніопластики.

2. Використання у тварин ІІ, ІІІ, V груп сітчастих імплантатів без антиадгезивного

покриття для інтраабдомінального розміщення викликає зрощення, кишкову

непрохідність, що є протипоказанням до такої алопластики дефектів черевної

стінки.